Читати книгу - "Ходіння Туди і Назад"

дивно − три зірки сучасної літератури за одним столом! І хто додумався запросити до університету Альданову, Таміргазіну та Лісового?

Метр сидів в останньому ряду біля веселої білявки, яка протягом усієї зустрічі не стулила рота й весь час смикала свою сусідку, щось розповідаючи, коментуючи вислови, ставлячи якісь запитання, які так і не наважилася поставити запрошеним письменникам.

Дізнавшись, що в Реальності має відбутися такий цікавий захід, Метр не втримався й негайно вирушив туди. Тему зустрічі було сформульовано доволі банально: «Видатні письменники-земляки сучасності», але імена гостей одразу зробили її подією номер один у провінційному місті. Тому в університет збіглися не лише студенти, а й журналісти, критики, а також менш відомі, але більш привілейовані старші письменники-спілчани.

Та між запрошеними відчувалася якась напруга. Метр одразу це відчув. Юлія з Денисом поводилися якось незвично холодно. Що між ними сталося?

Сьогодні кожен із них розповідав про себе, ділився рецептами створення літературних шедеврів, але найбільше говорили про книжки: Таня − про трохи призабуту вже «Подорож…», Юля − про «Відтінки чорного», що саме перебували на піку слави, а от Денис презентував новий, ще свіженький, мало ким прочитаний роман «Останній серед перших».

Саме навколо цього твору здійнявся неймовірний галас, адже він став, по суті, першим романом Лісового, у якому діяв уже зовсім новий головний герой, точніше − героїня.

Коли в Нічгороді дізналися, що хлопець розпочав роботу над цією книжкою, там почалася справжня паніка.

Першою до Метра прибігла Аврора.

− Ви бачили − він сам почав працювати?! Він сам вигадав героїню і вже написав кілька сторінок.

Після того, що сталося з Мироном (а Метр узяв на себе сміливість розповісти краянам усе, як є), усі почали панічно боятися будь-якої ініціативи своїх реципієнтів. Навіть якщо ті починали шкрябати щось бездарне так, заради забавки, їх охоплював неймовірний жах − вони боялися зникнути навічно.

Ось і Аврора, зрозумівши, що фантастична Даміра, яку почав описувати Денис, зовсім не плід уяви її колеги Іллі, теж перелякалася. Та і їй самій аж ніяк не хотілося малювати нахабну дамочку. Ще й таку негарну: довготелесу, з коротким неживим волоссям, а головне − з величезним потворним шрамом на обличчі.

Та коли вона дізналася, що героїня ще й має прототип, то взагалі втратила контроль над собою.

Метр мусив щось порадити. Бо якщо хлопцеві вдасться довести справу до кінця Аврора з Іллею зникнуть.

− Але це ще не факт, − заспокоював дівчину керівник, хоч і сам мало в це вірив. − Навіть якщо він зробить це сам, хтозна, чи твір буде такий геніальний, як і попередні.

− А якщо буде?

− То не дайте йому це зробити.

Аврора здивувалася. Її бурхлива фантазія почала малювати якісь немислимі ходи. Тому Метр поквапився завершити свою думку:

− Вам з Іллею не залишається нічого іншого, як включитися в Денисову гру, підхопити його задум із новою героїнею, змиритися з нею, хай навіть вона вам і не до вподоби, і почати створювати її історію, не чекаючи склавши руки, поки Лісовий зробить це самотужки.

Митці трохи повпиралися (дуже вже страждало їхнє самолюбство, що доводиться пристосовуватися до забаганок реципієнта), та все-таки швидко включилися в роботу. Ілля придумав захопливу історію дівчини, а Аврора почала її малювати. Коли ж уважніше придивилася до своєї героїні, то зрозуміла, кого намалювала: на неї дивилася їхня спільна знайома Лія.

Сумнівів бути не могло (навіть Метр із цим погодився) − прототипом Даміри стала Альданова, колишній донор, з якою в Реальності був знайомим Денис і яка так на нього вплинула, що він вирішив зробити з неї героїню свого роману.

− І чому через його особисті вподобання ми тепер протягом тривалого часу змушені писати історію якоїсь вискочки?! − сердилася Аврора, що, як і кожна дівчина, завжди недолюблювала інших представниць своєї статі.

Але страх повторити Миронову долю приборкав обох донорів, і вони з великим запалом узялися до праці.

Ілля вигадав історію, яка ставала тлом всієї саги й дуже гармонійно продовжувала задум попередніх творів. У новому романі теж можна було мандрувати часом і знаходити несподівані виходи із заплутаних ситуацій.

Даміра − дівчина-андроїд. Вона народилася, точніше, її було створено в лабораторіях майбутнього. На той час на землі існувало три раси: люди, роботи й андроїди. І якщо з першими двома все ясно, то треті теж були начебто люди, але люди, народжені в неприродний спосіб у дослідних інститутах. Колись подібну історію у своїй книжці описав відомий фантаст Саймак, і Аврора не оминула нагоди дорікнути Іллі, мовляв, схоже на плагіат. Однак він легко виправдався. По-перше, це було лише тло, лише можливість пояснити появу такої дивної особи, як Даміра, а по-друге, його андроїди дуже відрізнялися від Саймакових. І якщо в того письменника вони геть позбавлені самостійної репродуктивної функції, себто не здатні відтворювати подібних до себе, то Іллевих андроїдів відрізняє від звичайних людей лише таємниця їхнього народження.

Та були й нюанси. Попри начебто відсутність відмінностей, у суспільстві панувала кастовість, і всі андроїди існували окремо від людей, як, зрештою, і роботи. Якщо останні мали задовольняти механічні потреби суспільства, то андроїди через свою дужість і витривалість виконували переважно роботу, що потребувала застосування фізичної сили. Вони стали своєрідними кшатріями − кастою воїнів.

А людство не змінилося. Навіть у майбутньому, в епоху розвинених технологій, не вщухали війни та міжусобиці, ба більше − вони ставали жорстокіші і ще жахливіші через розмаїття нових видів зброї. Тому андроїдів гинуло дедалі більше − і жінок, і чоловіків. А оскільки вони розмножувалися і природним, і лабораторним шляхами, то спочатку на такі розтрати ресурсів мало хто зважав. Та андроїди, незважаючи на свою подвійну природу, таки залишалися людьми, живими істотами з плоті та крові, а головне − на відміну від роботів, вони вміли мислити, творити, відчувати. Тому зрештою сталося неминуче: ці дивні істоти збунтувалися й оголосили війну людям, які нещадно експлуатували їх у своїх цілях.

Що тоді почалося, можна лише уявити! Ілля зібрав увесь свій талант, щоб описати наслідки жахливої катастрофи. Але це був лише початок історії Даміри. Дівчина-андроїд, поранена в бою, позначена шрамом на обличчі, випадково знаходить іще не зовсім завершений винахід одного науковця, який сильно постраждав під час нападу андроїдів на дослідницький інститут людей, який вони вважали стратегічним об’єктом (адже створювали там свою найстрашнішу зброю). Пристрій працював, і з’ясувалося, що це мініатюрна машина часу. Випадково натиснувши якусь кнопку, Даміра опиняється в минулому, де й починаються її поневіряння.